Історія приміщення

На території, де тепер розташований Перший український театр для дітей та юнацтва – Гнатюка, 11 (колишній Ягеллонській) у ХІХ ст. знаходився міський сад, у якому розміщалась літня сцена, що на ній ставили вистави міський театр і театр «Казино де Парі». Поруч знаходилась кам’яниця, яка була збудована в середині ХІХ ст. і виконувала функції спортзалу – тут була одна з перших у Львові шкіл гімнастики та фехтування.

Для літніх вистав театру-вар’єте «Казино де Парі», котрий перебрався сюди на теплу пору року з вул. Рейтана (теперішня вул. Леся Курбаса), близько 1890 року було збудовано повністю дерев’яний театральний майданчик з 15 накритими ложами, портал сцени якого нагадував портали венеціанської опери та версальського театру. На початку ХХ ст. хазяїном літньої площадки стає єврейський театр, який улаштувався у кам’яниці поруч. Архітектура оновленого літнього театру спрощується, портал сцени набирає вигляду простого ящика. Партер споруди – зал загальною місткістю 1400 місць із головним проходом посередині завширшки 3 м. Цей партер практично простягався на усю ширину саду від огорожі до огорожі. Театр, на відміну від попереднього, по довжині був спрямований вглиб садка, перпендикулярно до вул. Ягеллонської, а не паралельно їй, як це було раніше.

Остання перебудова літнього театру розпочалася у 1918 році на замовлення нових власників Вурма та Гімпеля. Реконструкція звелася до проектування і перебудови даху та місць у партері. Проте за декілька десятиліть театральний сад поступово занепав і перетворився на пустир.

Кам’яниця ж близько 1890 року була перебудувана для єврейського театру (архітектор Рімер на замовлення Ф. Сокаль). За проектом було перебудовано дах нової споруди, влаштовано сцену на всю ширину кам’яниці, зроблено вхід на місці одного з вікон. Але в театрі ще не було спеціальних театральних пристроїв, і завіса піднімалась досить просто – скручуванням в рулон.

В 1938 – 1939 роках зусиллями архітекторів Владислава Бляйма і Даніеля Кальмуса театру було надано рис конструктивізму. Основою його образу, який переважно зберігся й дотепер, стали підкреслення естетичних якостей будівельних матеріалів та конструктивних елементів, функціональна суворість і доцільність, чіткість пропорцій, простота членувань та відсутність декоративних прикрас: фасад було облицьовано вапняковими плитами, форма віконних прорізів близка до квадратної і тільки на майданчику сходового маршу – вікно круглої форми. Після реконструкції будинок театру набув цілісного стильового архітектурного вирішення і необхідного театральному будинку функціонально-технічного оснащення (колосники, механіка сцени тощо).

Проте у новій споруді власне «Єврейському театру» («Teatr Jydowski») працювати довелось лише один театральний сезон. Львівський державний єврейський театр у 1940 р. був об’єднаний з трупою дніпропетровського ГОСЕТу і роботу нова велика трупа продовжила у театрі «Колізей».

У будівлю ж на Ягеллонській у серпні 1940 року перебралася трупа польського народного театру. Саме Польський драматичний театр працював тут і після відходу зі Львова німецьких військ у серпні 1944 року. Тут же працювала театральна студія, яку очолював Бардіні. За короткий час польський театр назавжди переїжджає до Польщі у м. Катовіце, його замінив театр музкомедії, що тепер працює в Одесі. І врешті у грудні 1944 року у цьому приміщенні оселяється Перший український театр для дітей та юнацтва, який працює тут і донині.

(за матеріалами досліджень Віктора Проскурякова та Юрія Ямаша )